Попри протести релігійної спільноти та правозахисників резонансний законопроект 10221 набув чинності. Це у свою чергу породило нову хвилю запитань як у віруючих і служителів Церков, яким слід жити згідно ухвалених змін, так і у державних службовців, на яких покладено обов’язок забезпечувати дотримання Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Законотворчий процес, спрямований на скасування внесених до Закону поправок, ще триває, і потрібен час для його завершення.
З огляду на це Вашій увазі, шановні читачі блогу, пропонуються мої відповіді, надані журналісту Оксані Хмельовській під час інтерв’ю, на основі якого оприлюднено більш розлогий аналітичний матеріал.
1. Які законодавчі документи регулюють діяльність релігійних організацій в Україні?
У першу чергу, це Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також спеціальні закони, що регулюють різні сфери суспільного життя. До прикладу, порядок набуття релігійними організаціями статусу юридичної особи, окрім базового закону, визначається Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», земельні відносини регламентуються Земельним кодексом України, особливості оподаткування – Податковим кодексом і т.д.
Крім цього, існує безліч підзаконних актів – Укази Президента України, постанови Кабміну тощо.
2. На думку багатьох експертів, Закон про свободу совісті потребував змін. А яких саме?
У цілому Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» сприймається українськими та зарубіжними експертами як такий, що забезпечує в Україні високий рівень свободи совісті та віросповідання, обумовлює наявний на сьогодні релігійний плюралізм та конфесійне багатоманіття.
Звісно, за понад 20 років своєї дії Закон потребує певних уточнень з метою приведення у відповідність до нових законів, суміжних з ним, та врахування реалій демократичного вектору розвитку українського суспільства. З огляду на це, зміни до Закону напрацьовуються вже останні 10 років.
Водночас глави конфесій, що входять до складу Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, дійшли згоди про необхідність ухвалення спочатку закону про Концепцію державно-конфесійних відносин в Україні (розроблена у 2004 році). Така Концепція повинна стати дороговказом для подальших законодавчих змін, зокрема в сферах освіти, гуманітарної та доброчинної діяльності віруючих, капеланського служіння (душпастирства) у війську, медичних закладах та пенітенціарній системі, забезпечення права віруючих на публічні мирні зібрання тощо. Важливо зауважити, що більшість із цих змін стосуються не базового Закону про свободу совісті, а саме галузевих законодавчих актів.
Окрім цього, принципи роботи Верховної Ради попередніх скликань, а також відсутність діалогу між владою і опозицією, наявні збої у реалізації домовленостей під час державно-церковного діалогу на найвищому рівні, не дозволяють сьогодні говорити про готовність парламенту до ґрунтовної роботи стосовно вдосконалення законодавства про свободу совісті. З огляду на це, парламент нового скликання має нагоду виправити цю ситуацію: започаткувати постійний діалог з релігійною спільнотою, в тому числі у форматі новостворених міжфракційних депутатських об’єднань.
Отже зберігається надія на позитивні зміни в цій сфері. На сьогодні є доручення Президента України щодо перегляду внесених до Закону змін та спостерігається відкритість Міністерства юстиції й Міністерства культури до діалогу з представниками конфесій відносно опрацювання відповідних поправок.
3. Які зміни викликали найбільше протестів й чому?
Протести релігійної спільноти та громадськості загалом викликали як форма прийняття змін до Закону про свободу совісті, так і їх зміст. Законопроект № 10221 під час другого читання зовсім не розглядався. Він був проголосований 16 жовтня 2012 року менше ніж за хвилину без жодного обговорення та без розгляду поправок від суб’єктів законодавчої ініціативи (тобто депутатів), окремі з яких відображали зауваження релігійної спільноти.
На мою думку, найбільша небезпека внесених змін у їх неоднозначності, що дозволяє їх вільно трактувати. Особливі загрози для свободи віросповідання вбачаються у розширенні переліку контролюючих органів, що наглядатимуть за віруючими та релігійними організаціями, без чіткого окреслення меж їх контролюючих повноважень. До того ж для релігійних організацій не стали простішими процедури набуття статусу юридичної особи, навпаки – більш заплутаними. Також у Законі про свободу совісті збережено норму про дозвільних характер публічних мирних зібрань релігійного характеру, що прямо суперечить статті 39 Конституції України.
4. Чи для всіх релігійних організацій такі зміни неприйнятні? Як щодо сект чи інших сумнівних угрупувань?
Про неприйнятність змін, внесених законопроектом № 10221, одразу заявила Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, до складу якої входять 18 конфесій (християни, іудеї, мусульмани), та багато інших місцевих релігійних громад різних конфесійних напрямків, а також правозахисники і науковці.
Зміни стосуються не окремих конфесій, а в цілому свободи віросповідання в Україні, адже зачіпають загальні норми. Тому вони містять загрозу для усіх віруючих та усіх конфесій без виключення.
На питання щодо “сект чи інших сумнівних угрупувань” можу сказати, що хоча така термінологія і не використовується у Законі, але, на мою думку, прийняті зміни щодо порядку державної реєстрації релігійних громад відкривають більше можливостей для легалізації псевдо релігійних організацій.
5. Чому закон ускладнюватиме навчання в Україні студентів, іноземних священиків і волонтерів?
Це залежить від того, як будуть реалізовуватись на практиці прийняті зміни. На сьогодні вже існує колізія між Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Законопроект № 10221 лише додав неоднозначності у правове регулювання перебування іноземців в Україні з релігійною метою.
Однак заради об’єктивності слід додати, що за останній рік відбулись і позитивні зміни у законодавстві стосовно прав іноземців в Україні.
6. Тепер кількість реєструючих органів збільшилось. Але чи всі вони компетентні в цій справі?
Органи Укрдержреєстру, від яких тепер залежить набуття статусу юридичної особи релігійними організаціями, не мають ні законодавчих повноважень, ні фахівців, які б дозволяли їм запобігти реєстрації псевдо релігійних утворень чи екстремістських релігійних рухів. У цьому і є небезпека ліберального законотворчого підходу, який заперечує необхідність особливого порядку реєстрації релігійних організацій.
З огляду на це, Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій ще у червні 2012 року запропонувала ініціаторам законопроекту № 10221 відмовитись від змін до Закону про свободу совісті та водночас запровадити на базі органів у справах релігій принцип “єдиного вікна” під час реєстрації релігійних організацій. Проте поспішність ухвалення цього законопроекту під час другого читання зробила неможливим обговорення та розгляд цих поправок.
7. Уже були випадки реєстрації згідно з новими змінами?
На практиці внесені до Закону зміни можуть застосовуватись двозначно. З одного боку, зберігається подвійна реєстрація релігійних організацій, яка практикувалась і раніше. Проте, з іншого боку, законодавчі зміни не виключають можливість для релігійних громад та органів влади змінити звичну черговість реєстраційних процедур або взагалі оминути органи у справах релігій, реєструючись лише в органах Укрдержреєстру.
Можна передбачити, що органи влади здебільшого будуть намагатись дотримуватись раніше існуючого порядку державної реєстрації релігійних організацій.
8. Ви говорили про появу корупційних чинників? Розкажіть про їхній механізм?
Там, де будь-який закон допускає неоднозначне тлумачення щодо дій органів влади, з’являється ґрунт для бюрократичної тяганини або корупції.
9. Як щодо досвіду інших країн, зокрема щодо подвійної реєстрації?
Досвід інших країн Європи свідчить про спрощення реєстраційних процедур та прагнення до мінімізації бюрократичних перепон на шляху до свободи віросповідання чи свободи асоціацій. Хоча, звісно, європейські країни не мають уніфікованого законодавства у цій сфері, тому мають місце ті чи інші особливості. При цьому найчастіше в країнах ЄС органи влади здійснюють моніторинг діяльності релігійних організацій, реагуючи на порушення закону, замість того, щоб вдаватись до ускладнення їх реєстрації.
Максим ВАСІН – виконавчий директор ІРС, член Робочої групи Мінкультури
з підготовки законопроектів у сфері свободи совісті
Підпишіться на оновлення блогу:
