Віднедавна багато бухгалтерів та керівників релігійних і інших організацій спантеличені звісткою про запровадження відповідальності у сфері використання персональних даних громадян. Актуальність теми та невизначеність у багатьох її аспектах спонукала мене детальніше вивчити ситуацію та підготувати кілька юридичних порад.
З повним текстом мого коментаря до Закону України «Про захист персональних даних» можна ознайомитись на сайті Інституту релігійної свободи.
На мою думку, Закон має чимало проблемних положень, у тому числі в площині їх практичної реалізації. Однією із проблем є його надто широке застосування. Як приклад, контактні дані контрагентів чи благодійників, зазначені на їх візитках, можуть вважатися базою даних у формі картотеки, якою слугує візитниця. Або так само електронний перелік осіб із посадами та поштовими адресами, яких організація планує привітати на Різдво, якщо ці дані отримані не з загальнодоступних джерел. Однак поняття цих джерел Закон не розтлумачує, тому не відомо чи до таких джерел можна віднести Інтернет, ті самі візитки або якісь довідники.
Очевидно, що для найменшої користі Закону «Про захист персональних даних» до його тексту потрібно внести чимало поправок і уточнень. Зокрема в частині самого поняття персональних даних, які підлягають державному захисту, а також відносно повноважень контролюючих органів та порядку проведення відповідних перевірок, процедури накладення стягнень.
А поки Закон радше створює додаткові складнощі для усіх суб’єктів господарювання, ніж захищає право на приватність громадян.
Підпишіться на оновлення блогу:
