Сьогодні опублікували дослідження, яке ми з колегами з ЦПСА зробили за наслідками тренінгу щодо ефективної співпраці з парламентом. Завданням цієї роботи було розширити аргументацію на користь законопроектів, спрямованих на забезпечення права на свободу віросповідання у сфері освіти.
Справа в тому, що гарним законодавчим ініціативам часто бракує переконливих доказів, фактів, аргументованих висновків – саме цьому нас навчали під час тренінгу. Звісно, що ґрунтовне та методологічно правильне дослідження потребує значно більшого часу, коштів та інших ресурсів. Але для нас це спроба розпочати аргументовану розмову з парламентом.
Тепер кілька слів по суті питання про шкільне виховання, щодо якого я раніше обіцяв читачам блогу висловити свою думку.
Приватні навчальні заклади в Україні можуть створювати фізичні особи, громадські та благодійні організації, підприємства, а от релігійним організаціям це не дозволено. Тобто була запроваджена саме така практика застосування Закону України «Про освіту».
Водночас, з огляду на високий рівень релігійності українців, є суспільний запит на школи та університети з релігійною системою виховання. Тому вони дедалі частіше засновуються не релігійними організаціями, а афільованими організаціями чи віруючими як приватними особами.
Приміром може бути Український Католицький Університет (його засновником є Фонд св. Климентія, головою якого обрано архієпископа УГКЦ Любомира Гузара) та чимало загальноосвітніх шкіл по всій Україні, а також нещодавно відкритий за підтримки УПЦ (МП) дитячий садок у Києві [відеосюжет].
У таких закладах поряд із дотриманням державного стандарту світської освіти має місце виховний компонент на основі релігійних цінностей. При цьому школярі та студенти за бажанням можуть відвідувати богослужіння чи загальні молитви.
Окремо слід зауважити, що в Україні національні меншини мають можливість засновувати власні приватні школи, де зберігаються в тому числі і традиції їх релігійної самобутності.
Щодо європейського досвіду – зокрема в Австрії немає державної Церкви та на інституціональному рівні держава і релігійні організації відокремлені один від одного. Проте це не заважає релігійним організаціям засновувати власні школи, які підтримуються з державного бюджету (!) на рівні з іншими приватними школами.
Німеччина у державно-церковних відносинах посередині між моделями державної церкви та жорстким відділенням церкви і держави. При цьому німецька Конституція гарантує релігійну освіту в державних школах, але від релігійного навчання та міжконфесійних молитов у школах можна відмовитись, якщо людина має інші переконання. У ФРН існують і приватні школи, засновані Церквами, які аналогічно з іншими приватними школами отримують, знову ж таки, державне фінансування.
Навіть у Франції, де наявна найбільш секулярна модель державно-церковних відносин та підтримується нейтралітет держави до релігії, релігійні організації безперешкодно засновують приватні школи. Як приклад, 90 % приватних шкіл Франції є католицькими, інші 10 % шкіл розподіляються між протестантськими та юдейськими, а також невеликим числом неконфесійних шкіл.
Тому залишається незрозумілим, чому в Україні конституційний принцип відділення церкви і держави заважає надати релігійним організаціям права засновувати приватні навчальні заклади державного стандарту освіти? І в інших країнах закони закріплюють відокремлення держави і церкви, проте розуміння та практика застосування цього принципу зовсім інша.
Пропоную ознайомитись з повним текстом дослідження під назвою «Роль релігійних цінностей у вихованні високоморальних громадян» та залишити свої відгуки у коментарях.
Підпишіться на оновлення блогу:
